Свято українського вареника
Мета:
- вчити шанувати українські обряди;
- розвивати світогляд, широту думки;
- збагачувати словниковий запас дітей;
- розвивати пізнавальний інтерес до українських традицій, культури і мови, творчі та артистичні здібності;
- прищеплювати любов до української культури та народних традицій;
- виховувати почуття національної гідності та гордості за українську націю.
В Україні дуже полюбляють вареники. Ця страва з борошна та начинки вважається, нарівні з борщем, найтиповішою в українській національній кухні. Слово вареники походить від дієслова «варити». Вареник має вигляд маленького конвертика з тіста, в який загортається найрізноманітніша начинка.
У давнину ця страва наділялася певними магічними властивостями. Оскільки вареник за формою нагадує Місяць, йому в народі приписували відповідні функції Місяця – сприяти добробуту і зміцненню здоров’я людини.
У меню українського селянина вареники траплялися не часто, вони були окрасою недільного і святкового столу. Їх подавали також на весіллях, хрестинах, на гостинах, присвячених храмовим святам, варили на толоку й обжинки.
Тісто для вареників робили з пшеничного, житнього, гречаного борошна або з їх суміші. Прісне тісто замішували на сироватці з яйцем, давали йому вистоятись і розкачували варениці, які потім начиняли. Варениць готували більше, ніж начинки, їх варили разом з варениками. У деяких західноукраїнських районах вареники називали "пироги"або "варені пироги". Начинка могла бути пісною або скоромною, залежно від релігійного календаря. Як начинку використовували сир, смажену капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні та інші ягоди, яблука, варені і товчені сухофрукти, варену квасолю, горохове пюре, пшоняну або гречану кашу.
Варили вареники у крутому окропі, а готові виймали лозяним ополоником, складали у макітру й заливали засмажкою з олії або сала з цибулею.
Гумореска Павла Глазового "Як вареники варили кум і я"
Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: — Як з'їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,— каже,— був...
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку — смак і шик!
З нею з'їсти можна власний черевик.—
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.
Кум наліво, я направо — плюємо.
— Не зоставили нам їсти, то й нехай...
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій — макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки — красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем —
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
— Хай живіт,— говорить,— лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,
А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: — Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою — їмо.
Я помалу ремиґаю, кум жує.
— Ну,— цікавиться,— як враження твоє? —
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну.
В кума очі лізуть з лоба — не ковтне.
Просить: — Стукни по потилиці мене! —
Я як двину його в шию кулаком!
Тут відразу нам полегшало обом.
Кум затявся на своєму: — А жінкам
Я однаково й понюхати не дам! —
Те, що я не з'їв і кум мій не доїв,
Потаскали кабанові ми у хлів.
А кабан понюхав тісто, кашлянув,
Перекинувся в баюру і заснув.
Кум штовха його: — Пардон, мусьє кабан!
Вибачайте, я не знав, що ви — гурман.
Може, й ви вже захотіли в ресторан? —
І надів йому на голову казан...
Ось таке наше веселе свято! Ми впевнені, що ви тепер знаєте багато чого про українську страву – вареники. Бажаємо вам здоров'я та щастя! Ми хочемо, щоб ви приєдналися до нашої компанії любителів готувати та смачно ПОЇСТИ !
