Виховна година на тему "Толерантність врятує світ"
Французький філософ – просвітитель XVIII ст. Вольтер казав: « Ваші ідеї мені глибоко огидні, але я віддам життя за право їх виголошувати!».
Погодьтеся, що досить важливо терпимо, з розумінням, толерантно ставитися до поглядів, переконань, думок, традицій інших людей.
Останнім часом стало модним говорити про толерантність. Для нашої свідомості поняття «толерантність» незвичне. Нам ближче наше слово «терпимість».
Толерантність ( від лат. tolerance) – терпіння, прийняття іншої людини такою, якою вона є, зі всіма її достоїнствами і недоліками. Толерантність – це поступливість, це активна позиція, викликана визнанням прав і свобод людства.
Толерантність людей є найважливішою умовою миру і злагоди в сім’ї, колективі та суспільстві.
«Людина може обійтись без багатьох речей, але не без іншої людини»,- сказав один учений. Навіть на самоті вона подумки звертається до інших людей. Наприклад, коли приміряєш новий одяг або робиш зачіску, думаєш, що скажуть твої друзі, чи не вважатимуть тебе відсталим або занадто «крутим», Попри все людські стосунки нерідко спричиняють проблеми: непорозуміння, суперечки, конфлікти. Щоб запобігти цьому, треба навчитися ладнати з різними людьми. Толерантність – це мистецтво жити в світі несхожих людей та ідей. Толерантність – це терпимість до думок, поведінки та поглядів інших.
03 лютого 2022 у 6Б класі відбулася виховна година на тему "Толерантність врятує світ" з метою ознайомити вихованців з поняттям « толерантність», виявити основні риси толерантності, формувати правильне уявлення щодо толерантної поведінки. Виховувати почуття поваги один до одного, до звичаїв, традицій, культури різних народів, виховувати комунікативну культуру спілкування та взаєморозуміння. Продовжити формування толерантного ставлення однокласників між собою. Розвивати у вихованців терпимість до відмінностей між людьми.
Отже, толерантність – доброзичливість, визнання за кожною людиною права бути іншою і поважати цього права.
Притча – блюз
Жив собі хлопець із жахливим характером. Якось батько дав йому мішок із цвяхами і сказав по одному забивати у паркан щоразу, коли хлопець втратить терпець і посвариться з кимось. Першого дня хлопець забив 37 цвяхів. Згодом він навчився себе опановувати, і кількість забитих цвяхів щодня зменшувалася. Хлопець зрозумів, що легше навчитися стримувати свої емоції, ніж забивати цвяхи.
Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька і сказав про це. Тоді батько наказав синові витягти з паркана по цвяху у ті дні, коли він не втратить самоконтролю і ні з ким не посвариться.
Минали дні, і згодом син міг сказати батькові, що в паркані не залишилося жодного цвяха. Батько підвів сина до огорожі та сказав: « Ти добре поводишся, синку, але подивися, скільки дірок залишилося… Огорожа вже ніколи не буде такою, як колись…»
Коли ви з кимось сваритеся і кажете йому щось неприємне, ви залишаєте в іншій людині такі рани, як ці діри. І рани зостаються, попри те, скільки разів потім ви просите вибачення. Словесні рани заподіюють такий самий біль, як фізичні. Діти, не забиваймо цвяхів ворожості, нерозуміння і жорстокості в душі людей. Будьмо толерантними, а, отже, розуміймо одне одного.
