300-річчя з дня народження Сковороди
3 грудня 1722 - 9 листопада 1794
Г. Сковорода є найвидатнішою постаттю в культурному та літературному житті України ХVIII ст. Його називають мандрівним філософом. Сковороду вважають зачинателем жанру байки.
Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака.
Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві.
З 1738 році — почав навчання у Києво-Могилянській академії.
З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші.
У 1750 році Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
Г.Сковорода під час своїх мандрів був нерозлучний з сопілкою.
У 1753 році – повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього.
1754 – 1759 – жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.
Протягом 1769 – 1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».
У 1775 – 1776 роках були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова».
У 1785 році Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».
У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний».
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.
У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час».
Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. На його надгробку вибиті (як епітафія)
Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.
Крилаті вислови та цитати Григорія Сковороди.
Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.
Не за обличчя судіть, а за серце.
Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.
Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.
Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.
Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.
Як хто посіє в юності, так пожне в старості.
Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.
Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
Що вподобав, на те й перетворився.
Не шукай щастя за морем.
Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.
Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.
Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти.
